Казкова скарбничка

      Казкова скарбничка

Як Андрійко ввічливості навчився

  В одному невеликому місті жив хлопчик Андрійко. Навчався він у звичайній школі, але був дуже пихатим, мов гусак. Вчився абияк, ще й не любив працювати, а лише відпочивати. Свою сім’ю , а це: мама, тато, дві бабусі та два дідусі, також заморочив: то ,,Хочу'', то ,,Не хочу'' – кричав малий Андрійко. І хоча всі навколо були товариські та дружелюбні, із ним ніхто ніколи не спілкувався. Та й Андрійко не любив ні з ким розмовляти, адже вважав, що це йому зовсім не потрібно. Найчастіше діставалося дівчаткам та меншим діткам.

       Одного літнього дня сталася з нашим Андрійком дивна пригода. Приснилося йому, що летить він на літакові в далеку казкову країну Флори та Фауни. Ох, яка ж це була красива країна! Звідусіль було чути спів птахів,

все було навколо зеленим. Так добре погуляти лісовими стежинами! Довго милувався лісом Андрійко та й не зоглянувся, як завела його стежинка на прекрасну сонячну галявину. Але що це? Лісові мешканці: зайчики, білочки, їжачки, лисички, синички та інші жителі лісу щось робили, постійно нагинаючись до трави.

- Що вони там шукають?- задумався Андрійко. Та коли підійшов ближче, то зрозумів, що лісові мешканці працюють. І пригадалося Андрійкові, як навесні після уроків він з класом відпочивав в лісі. Ось під тим деревом Мишко та Богдан гралися в футбол, і випивши воду, кинули пляшки під дерево. На іншому місці лежали фантики від улюблених цукерок Яни. І згадав Андрій слова класного керівника Тетяни Вікторівни, яка завжди наголошувала, що після себе обов’язково потрібно прибирати сміття, особливо пластикові пляшки, стакани, целофанові пакети,  які не розчиняються від дощу та снігу та будуть лежати багато-багато років і заважати рости траві та квіткам. Від цього страждатимуть не тільки рослини, але й найменші мешканці лісу – комахи. Аби вирити в землі нірку, їм доведеться добряче постаратися, оскільки серед сміття важко знайти вільне місце.

     Соромно стало Андрійкові за себе та вчинки своїх однокласників. І вирішив хлопчик допомогти лісовим мешканцям. Він запропонував свою допомогу і незабаром всі дружно закінчили прибирання. Як же любо було глянути на затишну зелену галявину. Звірята, птахи подякували Андрійкові і назвали його Працьовитим.

     Лісовою стежиною Андрійко продовжив мандрівку. Літній, сонячний день закінчувався. В цей час здійнялася сильна буря. Звірі, птахи почали панікувати.  Дерева ламав вітер. З гніздечок на землю повипадали маленькі пташенята. Матері пташенят голосно цвірінькали, але нічим не могли допомогти своїм діткам. Андрійку, який раніше не проникався ні до кого жалем, стало болісно за маленьких, беззахисних істот. Не вагаючись Андрійко підняв пташенят з землі і заховав їх від вітру і дощу під своєю сорочкою. Коли дощ скінчився, Андрійко розкрив сорочку і врятованих пташенят повернув до їхніх гніздечок. Мами та тата раділи, літали над головою хлопчика та голосно дякували за врятованих діточок. А Андрійко теж радів, що зміг допомогти. За його добрий вчинок назвали його Відважним.

      Наближалася ніч. Андрійкові потрібно було повертатися додому, але хлопчик зрозумів, що дорогу назад не пам’ятає. Довго він блукав лісом, чув як перешіптувалися між собою дерева про надання йому допомоги, але не не наважувалися, бо знали Андрійка як грубіяна. І знову стало йому соромно, що про нього так погано відзиваються. Андрійко подумав і промовив:

-         Дерева, допоможіть будь – ласка. Покажіть шлях додому.

-         Із задоволенням, Андрійку.

Хлопчику стало дуже приємно, коли він вимовив ввічливі слова. За це мешканці лісу прозвали його Ввічливим.

І тут Андрійко прокинувся. Він зрозумів, що це був лише сон, але дуже приємний. Андрійко змінився – став привітним, лагідним та чемним. Тепер він ніколи не забував говорити ввічливі слова, вітатися з усіма і навчає своїм прикладом усіх оточуючих.

І  незабаром у Андрійка з’явилося багато нових друзів.

                                                                                    Савенко Каріна